Зустрічі не бувають випадковими

Зустрічі не бувають випадковими

Оксана, Яна, Наталія, Тетяначотири різні жінки, чотири схожі долі. До певного часу в кожної з них було своє життя, коло спілкування, місто мешкання і місце в житті. Поки всіх їх не об’єднали три літери в історії хвороби – РМЗ, або рак молочної залози…

 – Із тієї секунди, коли ти чуєш діагноз «рак» змінюється все: картина світу, власна історія, побут, – розповідає Наталія. – Самооцінка, соціальна активність, розподіл ресурсів, планування – все це стає другорядним. Ти, звісно, намагаєшся поводитися так, ніби нічого не сталося. І водночас розумієш, що справжнє життя витікає крізь пальці, як пісок, і нагадує довгу конвеєрну стрічку: лікарняні стіни, лікарняні процедури, лікарняні розмови, лікарняні будні...

Справді, у якийсь момент людина перестає помічати інших і любити все, що було дороге (на це просто немає зайвих сил), економити на емоціях (будь-яка зайва відбирає залишки енергії), ображатися також немає сил і часу. Здається, що ти більше вже не людина, а тільки – «онкологічний пацієнт», «раковий хворий», тебе знають за прізвищем на бланках аналізів та за номером папки з історією хвороби.

– Ніхто й ніколи не може бути готовий почути такий страшний діагноз, у цей період здається, ніби в тебе з-під ніг вибили землю. Вирок оголошено. Як це сталося? Чому зі мною? Здається, нічого не змінилося, планета обертається навколо своєї осі, люди зайняті звичними справами, а ти лишаєшся на самоті і не знаєш, що робити далі, – згадує свою історію Оксана. – Найважче було повідомити про хворобу батькам. Не знаю, як іншим, а мені нелегко було ділитися своїм болем навіть із близькими друзями чи знайомими. Чим вони мені допоможуть? Скажуть банальні фрази: тримайся, ти сильна, це лікується. А за що триматися? Очікування остаточних аналізів не давало надії, що сталася помилка. Треба було зібратися з думками і вирішувати, що робити далі, бо на пропозицію лікуватися в обласному онкодиспансері, я відразу відповіла заперечно. Я не довіряю інтернету та рекламі, тому почала збирати інформацію серед знайомих: на жаль, рак молочної залози за останні роки в Україні набрав обертів. Проаналізувавши інформацію, прийняла рішення їхати в LISOD.

Найголовніше в лікуванні раку – не гаяти часу, обрати «свій» медичний заклад і знайти «свого» лікаря.

– Багато хто впевнений, що онкологічні хвороби його не стосуються. Але потрібно розуміти, що кожен – у групі ризику, навіть той, хто веде супер здоровий спосіб життя. А ще я закликаю людей відмовитися від альтернативних методик: гриби, сода, екстрасенси тощо не допомагають. Доведено. Потрібно знайти свого лікаря та довіритися йому, – зазначає Тетяна. – Дізнавшись, що в мене підозра на пухлину в молочній залозі, відразу поїхала в LISOD, адже чула багато хороших відгуків про цей заклад. За один день пройшла все необхідне обстеження: УЗД, мамографію, біопсію, КТ, відвідала онколога, гінеколога й навіть психолога, за що дуже вдячна своєму адміністратору Наталії Вересняк, яка завжди була поруч. Залишилося чекати результатів, діагноз був невтішний: РМЗ 1 стадії.

– Я вирішила звернутися на консультацію до клінічного онколога, мені порадили Андрія Саулова, – розпочала свою розповідь Яна. – Коли приїхала до LISOD, мені здалося, що я потрапила в добре налагоджений годинниковий механізм, настільки була чіткою та організованою робота всіх працівників. На консультації Андрій Вікторович мене ретельно оглянув, поставив багато запитань. Сказав, які додатково здати аналізи і які обстеження пройти, для чого – все дуже конкретно і детально... Також онколог мене запитав: «А ви були у реабілітолога в Одесі?» Я відповіла, що мені ніхто про це не говорив і навіть не впевнена, чи є у нас такі фахівці. Лікарю, який мене оперував у моєму рідному місті, я поскаржилася на те, що після операції в мене не піднімається рука, я її погано відчуваю, не можу нею керувати, але мені відповіли, що все відновиться протягом півроку. А Андрій Вікторович відразу ж мені запропонував консультацію реабілітолога. Скажу чесно, я була під великим враженням від зустрічі зі Світланою Коваль, реабілітологом LISOD. Вона мене оглянула, зробила заміри. Це була перша людина, яка сказала: «Яна, у вас все буде добре! Ви продовжуєте жити, тільки в іншій якості. Ви повинні ставитися до себе трепетно і з любов'ю – як ніколи раніше. Тут вам допоможуть». Світлана Григорівна показала мені комплекс вправ, який згодом дуже допоміг. Я залишила її кабінет окрилена і щаслива. Мені здається, що саме вона тоді вселила в мене надію і віру. Коли вийшла, мій тато сказав: «Бачу, що тобі тут сподобалося», а я відповіла, що впевнена в тому, що тут мені допоможуть і тут мене вилікують. Це була моя перша зустріч із LISOD у серпні 2020 року. Згодом надійшли результати аналізів із Німеччини. Приємно здивували цифри, які абсолютно не відповідали результатам, отриманим в онкодиспансері, де мене оперували. За результатами цих аналізів лікарі LISOD затвердили протокол лікування, в якому була рекомендована променева і антигормональна терапія. До речі, коли я вже перебувала на лікуванні в LISOD, неодноразово чула історії від людей, які приїхали з різних міст України, що тут спростували їхні онкологічні діагнози, а це, погодьтеся, дорогого вартує. Дякую, що є в нашій країні лікарня такого рівня.

– Першою вселила надію під час обстеження рентгенолог Дар’я  Вінницька: вона сказала, що все можливо, треба вірити. Зараз, аналізуючи той період відчаю, розумію, як це важливо – дати надію людині на самому початку обстеження, – продовжує свою розповідь Оксана. – Андрій Жигулін – це мій янгол-охоронець. Професіонал високого рівня, неймовірна людина, чуйна до жіночого болю та страждання. Андрій Валентинович може донести інформацію під час надемоційного стану, саме в такій ситуації я перебувала… Мене не хвилювала краса, а тільки можливість вижити. Коли Андрій Валентинович зрозумів, що я не в змозі повірити в результативність запропонованого оперативного втручання, він запитав чи розумію я англійську мову? Після чого продемонстрував мені європейську статистику протоколів лікування і її ефективність, доніс до мене необхідність саме якісного життя для жінки. Не повірити цьому лікарю я не змогла. Довірилась і щиро вдячна йому та команді лікарів LISOD за своє життя: хірургу Артему Федосову, лікарю-реабілітологу Наталії Рибак, хіміотерапевту Наталії Касьян, клінічному онкологу Максиму Єрмакову, лікарю променевої терапії Марині Соколовській, психологу Яніні Дзюбі. Вони завжди були поруч, підтримували. Перший, хто зателефонував моїй мамі після операції, був Андрій Валентинович, заспокоїв, надав вичерпну інформацію – це дуже важливо бути не тільки хорошим спеціалістом, а ще й людиною, спроможною співпереживати.

– Майстерність лікаря – це не лише професіоналізм досвід та знання, зважені рішення й досконале володіння технікою медичних маніпуляцій, а й уміння говорити, роз'яснити пацієнту сутність складних медичних процедур, які на нього чекають, і найголовніше – яким буде результат лікування, – продовжує думку Наталія. – Раніше пацієнт просто довіряв лікарю право приймати рішення. Фахівець не розкривав усіх подробиць процесу, міг приховати неприємну правду. Проте успішний результат можливий лише при поєднанні довірчих стосунків і наукових досягнень. Як на мене, лікар повинен не тільки лікувати, але й уміти розмовляти зі своїм пацієнтом. Саме такими спеціалістами є лікарі Центру сучасної мамології LISOD під керівництвом Андрія Жигуліна. Їхнє авторитетне слово може впливати на самопочуття пацієнта: впевненість лікаря передається і нам, а віра в те, що все буде добре, додає сил у боротьбі з важкою хворобою.

– Мене найбільше хвилювало, який вигляд я матиму після операції, адже кожна з нас, у будь-якому віці, з будь-яким діагнозом хоче залишитися жінкою, – ділиться своїми хвилюваннями Тетяна. – Андрій Жигулін заспокоїв і пообіцяв, що з лікарні я вийду красивішою, ніж була. Для Андрія Валентиновича велике значення має не лише лікувальний, а й естетичний ефект і в цьому переконалася на власному прикладі: онкопластичну лампектомію він провів бездоганно. Кажуть, що Бог допомагає руками хороших людей! Із великою повагою і вдячністю завжди згадуватиму фахівців LISOD, які подарували надію і бажання боротися й жити: Андрій Жигулін, Алла Вінницька, Дар’я Вінницька, Артем Федосов, Наталія Рибак.

Кажуть, що випадкових зустрічей не буває. Іноді нам потрібні люди, щоб пробудити нас і допомогти змінити напрямок життя, іноді – щоб підбадьорити і нагадати, хто ми на цій землі. А когось ми зустрічаємо в той момент, коли особливо потребуємо підтримки. Саме в такий період зустрілися в стінах нашої лікарні Наталія, Тетяна, Оксана та Яна.

– Ми познайомилися на процедурах променевої терапії і якось відразу почали спілкуватися, – згадує Яна. – Вірю в те, що люди зустрічаються не просто так. Вважаю, що тільки людина, яка пройшла такі ж випробування, може тебе правильно зрозуміти і підтримати. Звичайно, вдома у мене є ті, хто мені співчуває,піклується про мене, але зрозуміти так глибоко, як дівчата, вони не можуть.

– За час нашого перебування в LISOD ми дуже здружилися, підтримували одна одну, – зазначає Тетяна. – Разом готували, гуляли, ділилися своїми життєвими історіями, давали поради, спільно шукали рішення. Ми стали як одна сім’я, багато чого навчилися одна в одної.

– Наша приказка в LISOD: «Умови – відмінні, обставини знайомства – не дуже», – жартує Оксана. – Під час лікування нові подруги стали моєю командою, яка націлена на загальну перемогу над хворобою. Дівчата – моя опора. Так, нам не «пощастило», але ми зустрілися саме тоді, коли своєю вірою можемо підтримати одна одну.

– Це велика удача – познайомитися в потрібний момент, – продовжує Яна. – Ми опинилися в одному човні, у нас була одна мета – побороти рак, навчитися радіти всім моментам життя, які нас оточують. Для мене це колосальна підтримка, розуміння. Наша зустріч – справжній рецепт від зневіри і депресії. 

– Сподіваюся, для когось наші історії боротьби з недугою та історія нашої дружби будуть прикладом та доказом того, що навіть така страшна хвороба як рак лікується, а під час лікування життя триває! Потрібно вірити в себе, свої сили, не сумувати і не зневірятися. Позитивний настрій – половина успіху. Інше зроблять такі лікарі, як фахівці LISOD. Все можна побороти! – резюмує Наталія.

Дівчата щоденно на зв’язку, а групу для спілкування вони назвали «Красуні LISOD» – і це дійсно так! Попри всі випробовування долі, вони залишаються життєрадісними і позитивними, красивими і чарівними. Жінками, які хочуть кохати і бути коханими, сповненими сил і внутрішньої гармонії.

Життя не закінчується, коли звучить: «У вас рак». Весь цей шлях – від почутого діагнозу до ремісії – це шанс змінити свої погляди та акценти, зрозуміти, що потрібно жити тут і зараз і що завдяки спільним зусиллям команди професіоналів та підтримці таких самих людей, як ви, можна подолати все!

Здоров’я всім у Новому році та хороших людей поряд!


Галерея (3 фото)

Версія для друку