«ГОЛОВНЕ ЗНАЙТИ СВОГО ЛІКАРЯ». ІСТОРІЯ МАРИНИ ГАРКУНОВОЇ

Рак. Три літери, які назавжди змінюють життя людей — і пацієнта, і його рідних. Адже в мить, коли звучить діагноз, звична картина світу розлітається на уламки. Переписуються плани, зміщуються пріоритети, стають зовсім іншими прагнення та мрії.

На самому початку це завжди історія про страх і розгубленість. Потім — про пошук та вибір. І вже пізніше — про силу, радість і впевненість, що попереду — тільки найкраще.

Як знайти в собі сили, щоб розпочати лікування? Де шукати інформацію? До кого звертатися за підтримкою? Своїми відповідями на ці запитання з нами поділилася Марина, пацієнтка, якій довелося прийняти серйозний виклик під назвою «рак».

— Марино, розкажіть, будь ласка, як Ви дізналися про свій діагноз?

— На початку цього року у мене періодично почали з'являтися дивні виділення й незрозумілі кровотечі. Особливого дискомфорту це не викликало. Спочатку я подумала, що просто збився цикл. І хоча пізніше з'явилися підозри, що це, можливо, рак, похід до гінеколога я відкладала десь півроку, оскільки боялася почути правду. Зрештою до фахівця мене буквально за руку повів чоловік, і на огляді з реакції лікаря я відразу зрозуміла, що це щось не дуже хороше. Мені відразу зробили біопсію — і наступного дня я дізналася, що у мене рак шийки матки.

— Чи були сумніви у лікаря?

— Сумніви були не у лікаря, а у мене. Тому що я відчувала себе абсолютно здоровою людиною, жодних ознак серйозного захворювання не було. Нічого не боліло, вагу не втрачала. Я веду здоровий спосіб життя і взагалі не могла подумати, що мене може торкнутися така хвороба. Вирішила перевірити біопсію у ще одній лабораторії, сподіваючись, що це якась помилка. Іншими словами, намагалася вхопитися за соломинку. Але діагноз підтвердився. Та й огляди за допомогою кольпоскопа у кількох гінекологів підтверджували діагноз. Тому сумнівів не залишилося. У мене рак!

— Що ви відчули в той момент?

— Просто не хотілося жити далі. Здавалося, що це кінець. Спрацьовував стереотип: рак — отже, я помру. Найскладніше в перші кілька тижнів, коли незрозуміло, що взагалі робити в цій ситуації. Лікування дуже дороге, операція, хіміотерапія і променева викликають тільки божевільний страх.

Була жахлива паніка і у мене, і у всіх близьких. Всі були на нервах, напевно, і від незнання теж. Оскільки я звернулася до звичайного гінеколога, то не могла поставити їй запитання про те, наскільки складний саме мій випадок і як лікується. Почала шукати відповіді в інтернеті, знайшла групи онкопацієнтів, і там поступово знаходила інформацію, яка мене цікавила. Найбільше її отримала від дівчат із подібним діагнозом, які вже пройшли лікування. Також вселяли надію їхні історії подолання цієї недуги.

Спочатку я звернулася до клініки в рідному місті, але після візиту туди мій психологічний стан тільки погіршився. Після огляду гінеколога я вирішила запитати, що буде, коли відмовитися від лікування? І він мене ошелешив відповіддю: «Максимум рік проживете». Звідти я вийшла в сльозах... І якби не чоловік поруч, я не знаю, як могла б відреагувати. Дуже вдячна йому за підтримку, за те, що майже постійно був зі мною.

Щоправда, у таких ситуаціях підтримка потрібна не тільки пацієнтам, але і їхнім близьким. І хоч мій чоловік при мені зберігав спокій і стійко супроводжував мене всюди, я розуміла, що йому дуже важко.

Ще перебуваючи в шоковому стані від діагнозу, я почала проходити обов'язкові діагностичні обстеження. Але найскладнішим було прийняти рішення, де лікуватися. Після вивчення безлічі інформації про діагноз я зрозуміла, що в моїй ситуації першим кроком повинна бути операція. Мені, як і будь-якій іншій жінці, було складно змиритися з тим, що потрібно видалити матку. Особливо через те, що у мене немає дітей. Але врешті я зрозуміла, що цю операцію мені просто необхідно зробити, щоб перемогти рак. Почала шукати хірурга.

Тут поділюся, що рівно рік тому помер мій тато — у нього був рак кишечника. Його прооперували, але він так і не зміг відновитися після операції. І зараз у мене весь час було відчуття дежавю, але тільки в ролі пацієнта тепер уже я. Через це я не могла звернутися в клініку, де він проходив лікування. Від однієї думки, що все повториться, була паніка.

— Як Ви потрапили в LISOD?

— У групі онкопацієнтів мені порадили звернутися до Алли Вінницької як до одного з найкращих фахівців-онкогінекологів. Я хотіла почути її думку. Приїхала на прийом в LISOD. Після огляду та вивчення моїх документів лікар поставила точний діагноз і сказала, що першим етапом лікування мені рекомендована лапароскопічна радикальна гістеректомія зі збереженням і транспозицією яєчників. І в той же день мені адміністратор порадила отримати консультацію у хірурга-онколога з приводу лапароскопічної операції. І ось знаєте, кажуть — шукайте свого лікаря. Саме в момент консультації я відчула, що це той фахівець, якому можна довіритися. Хоча коли йшла на прийом, про Сергія Байдо я нічого не знала. І вже потім прочитала, який це професіонал, який у нього величезний досвід і що хірургів подібного рівня в Україні практично немає. Питання було тільки в фінансах, гроші довелося просити, збирати, брати в борг. Але ми вирішили, що здоров'я важливіше, і не наважились ризикувати, звертаючись до менш досвідчених фахівців.

Я дуже боюся болю. Я завжди була здоровою людиною, у мене немає хронічних хвороб. Ніколи не стикалася з лікарнями, і для мене сама думка про операцію вже була шоком. Довелося дуже багато всередині себе перебороти, до останнього моменту думала, що можу злякатися і втекти. На операційний стіл лягала зі сльозами. Миттєво відключилася, а прокинулася вже в палаті інтенсивної терапії, при цьому у мене нічого не боліло. І це викликало здивування. Свідомість була ясною, ніби я просто прокинулася після сну. Подивилася на живіт, все мало не такий жахливий вигляд, як я уявляла, тільки в декількох місцях приклеєний пластир. Поворушила руками і ногами. Я жива!

— Як Ви налаштувалися на необхідність лікування?

— Моя пухлина була виявлена на ранній стадії — її було видно при огляді гінеколога, біопсія діагноз підтвердила. Але коли я проходила обстеження, то ані КТ, ані МРТ із контрастом не показали будь-яких відхилень. Ці обстеження в такій ситуації просто «не бачать» те, що бачить гінеколог і показує біопсія. Інші аналізи й дослідження теж показували норму і стан здорової людини. Через це мій мозок відмовлявся вірити в те, що відбувається. Складно було сприйняти, що у мене рак, оскільки я його не відчувала і мій організм теж, і що потрібно лікуватися не тому, що щось турбує, а тому, що лікарі говорять, що хвороба є.

І коли я усвідомила і прийняла, що це все ТРЕБА, то далі все пішло вже на автоматі. Щоправда, коли зустрічаєш інформацію, що хтось їв отруйні гриби, продукти бджільництва або пив перекис і зцілився, коли говорять — молися і одужаєш, це все додає сумнівів і здається, що є надія вилікуватися простішими способами, ніж операція. І тільки розумом усвідомлюєш, що потрібно довіряти не цілителям і статтям в інтернеті, а лікарям і науково доведеним методам. І я рада, що звернулася до однієї з найкращих в Україні клінік і оперувалася в одного з найкращих хірургів в області лапароскопії.

Але моя історія все ще пишеться, зараз все залежить від результатів післяопераційної гістології. Дуже хочеться, щоб вона була чистою, щоб не були вражені лімфовузли. Ще на консультації мені розповіли, що визначити, чи є в лімфовузлах злоякісні клітини, можна тільки за результатами гістології. Матеріал відправлений до лабораторії у Франкфурті (Німеччина). Як мені пояснили лікарі, результат із Німеччини буде правильним, тому що там дослідження проводяться на вищому рівні та мають значно більшу точність. Тому хоч операція і позаду, я поки не можу видихнути та заспокоїтися.

Хотіла б трохи розповісти про післяопераційний період. У клініці я дійсно відчувала себе спокійно і комфортно, знаючи, що за моїм відновленням стежать професіонали.

Після операції до мене приходив реабілітолог і показав вправи, які допоможуть швидше відновитися. Також були консультації з психіатром та психологом. Щодня на обході лікарів я могла поставити запитання, які мене цікавили.

Окремо хочу подякувати медсестрам і медбратам. Їх рідко згадують, вони не стають героями інтерв'ю та ефірів. Але їхня турбота та професіоналізм дуже важливі на всіх етапах лікування. Це ті люди, які завжди приходили, коли б я не покликала їх, які кілька разів на день робили мені необхідні ін'єкції, перев'язки й процедури, які підтримували морально і з якими я як пацієнт найбільше спілкувалася. Дякую вам!

— Що б Ви хотіли порадити іншим жінкам?

— Зараз я шкодую, що не ходила частіше до гінеколога. Але з цим уже нічого не зробиш, тільки висновки. Тому я хочу нагадати всім жінкам, щоб раз на рік обстежувалися. Потрібно обов'язково знайти свого лікаря, якому ви будете довіряти і до якого буде не страшно ходити. У мене ніколи не було особливих проблем в сфері гінекології, тому я особливо нікого не шукала. Два роки тому мені робили кольпоскопію, виявили дисплазію і направили на біопсію. Але я просто побоялася, тому що лікарі мені здалися грубими. Я закінчила своє обстеження тим, що зробила УЗД, яке показало, що все в нормі, і заспокоїлася. І напевно тоді я втратила момент, коли хворобу можна було виявити на нульовій стадії і зберегти орган. Але виявити можна було саме за допомогою біопсії.

І хоч я іноді проходила огляди у гінеколога, я не пам'ятаю, щоб мені коли-небудь робили мазок на ВПЛ (вірус папіломи людини) і акцентували увагу, що це додатковий ризик для розвитку раку шийки матки. Можливо, його результати змусили б мене більш відповідально поставитися до ситуації. А так я думала, що у мене все добре і що моєму здоровому організму рак не загрожує. Тому підкреслю — якщо рекомендується ходити до гінеколога раз на рік, то потрібно ходити і робити всі необхідні обстеження. Це дозволить вчасно виявити хворобу і позбутися її, зберігши всі органи.

Також вивчаючи тему раку шийки матки, я дізналася, що йому можна запобігти завдяки вакцинації. Але щеплення бажано провести до початку статевого життя. Його можна робити і дівчаткам, і хлопчикам, щоб захистити їх від інфікування ВПЛ. У країнах, де цю вакцинацію зробили обов'язковою, практично до нуля знизилася смертність від раку шийки матки. Я вважаю, що в Україні мало хто про це знає, і дуже погано, що у нас не популяризується ця тема.

Ще одна проблема в нашій країні — професіоналізм лікарів. Я перечитала безліч історій дівчат і жінок, у яких діагностували гінекологічний рак. І не одна, і не дві, а дуже багато постійно ходили до лікарів, перевірялися, виконували рекомендації. Їм говорили, що у них запалення або інші патології і лікували їх, а насправді це був рак шийки матки або яєчників. Але час було втрачено.

Тому якщо є хоч якась проблема в цьому плані, потрібно перестрахуватися й послухати думку декількох фахівців. А також обов'язково проходити всі необхідні для вашого віку скринінгові обстеження, навіть якщо вас нічого не турбує, навіть якщо у вас немає відхилень в аналізах крові та сечі. Наприклад, у мене вони були ідеальні. Якби я не пішла до гінеколога, досі б не уявляла, що у мене рак шийки матки.

Обстежуйтеся. Контролюйте. Перевіряйте. Від цього залежить ваше життя.

І бажаю всім здоров'я! Це найважливіше!