ОКСАНА ЦЕБРІВСЬКА: «ШУКАЙТЕ ЛІКАРІВ, А НЕ КРАЇНУ!»

Любі жінки, якщо ви чекали якогось особливого знаку, щоб остаточно наважитися на обстеження молочних залоз — то хай ця розповідь стане закликом до дії! Відкладіть «до понеділка» посадові й домашні обов’язки та інші не менш важливі справи. Усе це може почекати. У цьому на власному досвіді переконалася пацієнтка LISOD Оксана Цебрівська, у якої діагностували рак молочної залози на першій стадії.

Оксана — дизайнерка зі Львова. До 2018 року вона навіть не вникала у тему онкології. Звісно, вона знала, що багато людей хворіють на рак, співчувала їм, перераховувала кошти. Проте ніколи не думала, що хвороба буде діагностована у неї особисто.

Сьогодні ми розміщуємо історію Оксани, той шлях, який вона подолала, щоб кожен знав: треба бути уважними до свого здоров’я і проходити обстеження. Не піддавайте життя серйозному ризику і звертайтеся до лікарів, які можуть допомогти.

 І.

Якщо квіти не поливати, вони зів’януть, якщо дерева і кущі не стригти, вони втратять свою форму і привабливість, усяке зілля, коли його не прополювати, розростається.

Так і з нашим організмом: якщо про нього не піклуватися, він починає виходити з ладу. Ніби великий сад, він потребує щоденного догляду, уваги і любові, а ви — садівник, що має дбайливо все обійти, за всім подивитися і нічого не пропустити. Будьте добрим садівником у своєму саду, дбайте про себе, своє здоров’я адже це найбільше щастя — бути здоровим.

 Ми часто думаємо, що рак — це не про нас, з нами точно ніколи не такого трапиться. Але це може статися з будь-ким. Хвороба не обирає ані стать, ані вік, вона не зважає на те успішний ти чи ні, багатий чи бідний, їй все одно, який у тебе колір очей і яка професія  тобі до душі...

Я займаюсь дизайном і підготувала чимало поліграфічних матеріалів про рак, навіть пам’ятаю свою першу роботу – листівку про те, що у кожної восьмої жінки діагностують рак молочної залози. Тож у лютому 2018 року я отримала чергове завдання — розробити серію буклетів про комплексні обстеження чоловіків, жінок, дітей. Переглянувши список, я обрала «Поговоримо про здоров’я грудних залоз. Все, що повинна знати жінка». Робота над буклетом закипіла. Уже під завершення я задумалася: коли я востаннє робила УЗД молочних залоз? Піднапружилася і пригадала – 4 роки тому. Ого, сказала я собі і записалася до лікаря на огляд. Десь навіть трохи стало моторошно. Але я себе заспокоювала: у мене нічого не болить, не турбує, я добре почуваюся, то значить у мене все гаразд.

Прийшовши до лікаря, подумала: зараз мене швиденько оглянуть, скажуть, що у мене все ок, — і я побіжу далі. Але замість цього мене скерували зробити МРТ і КТ, а після цього — до мамолога і на біопсію для гістологічного дослідження. Так у часі все розтягнулося на два тижні. Чи хвилювалася я ті дні в очікуванні? Ні. Я далі жила своїм звичним життям.

Я добре пам’ятаю той день — 17 квітня. Зателефонував мій лікар-мамолог Дмитро Анатолійович і сказав: «Маю для вас дві новини, і одна з них погана. У вас злоякісна пухлина». Я йшла шумною вулицею, проте зупинилася, і мені на якусь хвилину здалося, що машини, які мчали на шаленій швидкості, люди, які бігли, — всі зупинилися зі мною і раптом настала тиша, яку порушила фраза: «Але є й добра новина. У вас найкраща пухлина за всіма показниками і вона дуже маленька. Якщо ви швидко почнете лікування, то це дасть змогу одужати у 95%. Потрібно зробити операцію і пройти подальші етапи лікування».

На той час я мало розбиралася в тих добрих показниках, це пізніше я буду знати. Ну, звісно, я спочатку зраділа, що не так усе й погано. Але після завершення розмови я гірко розплакалася. Стояла, крізь сльози дивилася, як гарно цвіте абрикос біля мене, і думала: і я хочу жити і квітнути. Заспокоїлася, витерла сльози. Зателефонувала своєму чоловікові Юрчику і сказала, що у мене рак. В телефоні — тиша. Він був у відрядженні, але я не могла чекати вечора. Потім, після лікування, він мені розповів, як йому стало боляче, як не сприймав протягом дня всього, що навколо нього відбувалося, і як він той день взагалі пережив. Він приїхав додому, ліг на диван і розплакався — і ще ніколи в житті так не плакав, як того дня. Він не хотів мене втратити. Далі розмова з мамою, друзями. Всі в один голос: це лікується, ти будеш здорова, не хвилюйся, ми всі з тобою.

Коли я почула, що у мене злоякісна пухлина (а слово «рак» лікар навіть і не вживав), я не злякалася. Мені моторошно стало від того, що я могла ще рік, може, й два жити і далі нічого не відучувати. А пухлина тим часом би собі росла, збільшувалася в розмірах, і це була б не І стадія, а ІІ чи ІІІ. Часто рак довго не подає ніяких ознак про себе. Завдяки моєму особливому буклету — і я раділа тому неймовірно — мою хворобу виявили на ранній стадії.

 ІІ.

Перші дні я читала усе, що каже гугл про рак молочної залози. Хотілося знати, що було причиною утворення злоякісної пухлини, чому це сталося. Може, було мало фізичних навантажень, забагато стресу, неправильне харчування? Проте начитавшись жахів, я позакривала ті сторінки і більше на них не заходила.

«Не шукайте причин, їх сотні. Почніть краще найшвидше лікування», — сказав мій лікар, і я його почула. Потрібно було все зробити швидко, щоб бути здоровою. Коли Дмитро Анатолійович запропонував лікування в Україні, я навіть того не сприйняла серйозно. Була впевнена, що рак в Україні не лікують і однозначно планувала їхати за кордон. Тож почала пошуки клініки в Польщі, Ізраїлі, бо саме там операцію зроблять найкраще. Та при черговій зустрічі Дмитро Анатолійович сказав: «Оксано, ви можете їхати хоч в Монголію, але якщо ви там знайдете лікаря, який має бездоганну репутацію і п’ять зірок по відгуках. Обирайте не країну, а лікаря».

І коли я висловила сумнів, що в Україні є такі лікарі, то почула про Андрія Валентиновича Жигуліна з лікарні LISOD. «О ні, тільки не LISOD, я туди не поїду, я стільки начиталася негативних відгуків про них!» — такою була моя реакція. Вибачте, Андрію Валентиновичу і лікарня LISOD, я тоді нічого не тямила в цьому.

Два тижні пошуку не увінчалися успіхом, на мої листи-запити ніхто не відповідав, до якого лікаря в тому ж Ізраїлі їхати — ніхто не порадив, відгуків п’ятизіркових я не знаходила. Тож вирішила, як варіант, поїхати познайомитися з Андрієм Валентиновичем.

Найважче в тій ситуації було прийняти рішення, але тільки я це мала зробити: не мій Юрчик, не батьки, не друзі — я! А так, знаєте, хочеться, щоб тобі допомогли, підштовхнули, але всі як один мовчали. І я поїхала.

 ІІІ.

Коли я приїхала в LISOD, то я ахнула від краси. Ця лікарня не схожа на жодну, яка є в Україні, настільки там гарно. Навколо чудова природа: ліс, багато квітів, доріжки, альтанки, озерце. Квітень, все цвіте і благоухає. Не лікарня, а санаторій! Теплою виявилася зустріч з Андрієм Валентиновичем, ми, напевно, близько двох годин проговорили. Він стільки всього розказав, показав, відповів на всі запитання, які були у нас. І так розмова перейшла в запитання від лікаря: «Ну, то яке число обираємо для операції?» Після побаченого й почутого я вже не вагалася з вибором, я залишилася на операцію.

У травні 2018 року Андрій Валентинович успішно зробив органозберігаючу операцію. Безмежно вдячна за золоті руки лікаря, добре серце, професіоналізм, постійну посмішку, з якою він щодня приходив в палату, за постійний зв’язок у післяопераційний період. Тільки після операції я оцінила який це крутий лікар – один з провідних фахівців України з 20-річним стажем в області діагностики і лікування захворювань молочних залоз. Його операції є просто унікальними. А далі була променева терапія і щасливе повернення у Львів.

Сьогодні я в ремісії близько двох років. Я живу, я здорова!

 IV.

Але це ще не все. Коли я повернулася з Києва після лікування, я далі занурилася у свої щоденні клопоти і роботу. Я зовсім не думала про пережиту хворобу, вона була витерта у моїй свідомості, наче гумкою, я не планувала займатися громадською діяльністю, я не планувала повертатися до теми онкології взагалі. Та одного мені дня зателефонувала моя подруга Ірина Снітинська, запитала, як я почуваюся. І я на емоціях розповіла про своє круте лікування, про клініку, операцію, про чудових лікарів. Іра послухала і каже: «Оксанко, така позитивна історія, як ти будеш готова, розкажи про неї». Я щиро пообіцяла, що розкажу, але влітку 2018 року я навіть не знала, кому я маю її розказати, і для чого, і чи буде вона комусь взагалі потрібна.

 Та вже у липні 2018 року я отримала нагоду познайомитися з неймовірними дівчатами з команди Inspiration Family, які приїхали у Львів із своїм івентом Onco Talks Lviv – Відверта розмова про рак. Я багато чула про них, але не знала особисто, інтерес був такий, що аж примчалася з Києва. Для мене це було щось особливе. Такі красиві всі, очей не відвести, сильні і натхненні. Я слухала їхні історії боротьби з онкозахворюваннями, з якими труднощами вони зустрічалися, як їх долали і головне – рак не завжди кінець. Ці дівчата роблять багато добрих справ для підтримки онкоодужуючих. Їм окремий респект!

У лютому цього року я стала волонтером на Першому Форумі Онкопацієнтів у Києві. І знову я була в захваті від дівчат і тої масштабної події, яку вони організували.

У червні 2019 року ми з дівчатами із львівської онкоспільноти «ЖИТИ ЗАРАЗ» організували перший у Львові пікнік Cancer Survivors Day. Ми хотіли показати, що життя існує і воно прекрасне, незважаючи на діагноз чи вирок лікарів. Ми повинні насолоджуватися кожною хвилиною. А якщо є можливість, то об’єднуватись і допомагати один одному – підтримувати та розвінчувати міфи про рак, нав’язані суспільством.

 Пройшов майже рік до того часу, коли з’явилося розуміння, що ніхто не має проходити цей шлях один. Різноманітні івенти, фотосесії, зустрічі, майстер-класи та багато іншого для онкоодужуючих можна проводити, щоб змінювати ставлення суспільства до онкологічних захворювань. Так у моє життя прийшов великий проект — львівська онкоспільнота «ЖИТИ ЗАРАЗ». Я стала координаторкою проектів, ну, і трохи залишила місця для дизайну. А ще… я не стала мамою, я дуже багато років про це мріяла, надіялася, лікувалася. Та ще й рак, наче шлагбаум, перекрив мені шлях до материнства. Це найбільше, за що я переживала, – не те, що в мене рак, ні, він був десь на десятому місці тоді, а те, що я не зможу стати мамою. Я цим питанням мучила всіх своїх лікарів і себе. Тільки занурившись у соціальні проекти для ЖИТИ ЗАРАЗ я отримала душевний спокій, прийняла всі поради моїх лікарів. Напевно, велика дружня онкоспільнота і є мої діти.

 V.

Бути здоровим – це щастя. За це щастя я не перестаю дякувати людям, які мені допомогли пройти той відрізок життя.

Дякую моїм дорогим мамі і тату, які зробили все можливе, щоб я сьогодні була здорова і щаслива. Моєму Юрчику, моїй половинці, голубоокому всесвіту. Дякую за кожен день ніжної любові і підтримки. Я пам’ятаю, як я прокинулася в реанімації і побачила тебе, твої щасливі голубі очі і добру посмішку, ти промовив: «Ксеню, все добре!»

Я дякую моїм друзям, що заборонили мені читати дурниці в інтернеті. Вони сказали: все індивідуально, у тебе твій рак, про який не написано жодного слова, у тебе буде так, як ні в кого. Ви мені писали, телефонували, ви робили все, аби я не мала в голові дурних думок. Саме ви навчили мене приймати самій рішення. «Ти менеджер свого здоров’я, ти маєш подумати, прийняти рішення і діяти», – для мене це крутий посил. Я тепер так і роблю.

«Шукайте лікаря, а не країну» – так сказав мені мій лікар-мамолог Дмитро Анатолійович Успенський. Дякую вам за ці слова, за ваш супровід від постановки діагнозу і до сьогоднішнього дня, за довгі розмови про рак, про те, що це не смерть, це лікується. Я дякую вам за Андрія Валентиновича Жигуліна. Як я не хотіла їхати, як я не хотіла лікуватися в Україні. Я ж чомусь була впевнена, що у нас немає хороших лікарів. І як я помилялася. Андрій Валентинович просто фантастичний хірург. Досвідчений, уважний, чуйний, професіонал у своїй справі. Успіх операції і лікування залежить тільки від фахівців, і мені дуже пощастило. Андрію Валентиновичу, дякую вам за все, за те, що давали вичерпну відповідь на мої 100500 запитань у процесі лікування. Ви завжди спокійний, усміхнений, з тонким почуттям гумору. Ви зробили все, щоб я не помітила, що була операція.

LISOD – клініка європейського рівня, яка працює за світовими стандартами, у якій пацієнт може отримати сучасне лікування, якісні медичні препарати, комфортне перебування. Я дякую вам за вашу пацієнтоорієнтованість, індивідуальний підхід і щоденну посмішку від кожного працівника. Для мене це як санаторій був. Я дякую Богу, що живу! Я дякую усім лікарям LISOD, що допомогли мені подолати хворобу!

 У мене була найкраща команда, з якою я пройшла свій відрізок життя під назвою «Рак»!

Нехай моя історія надихне багатьох, хто щойно почув діагноз, хто проходить лікування, хто розгубився, хто втратив віру і надію, хто опустив руки, кого охопила паніка, депресія і страх.

 

VI.

Пам’ятайте:

* Рак молочних залоз не вирок, виявлений на ранніх стадіях він успішно лікується.

* Обирайте лікарню з якісною діагностикою, а не там, де вам ближче.

* В Україні є лікарі, клініки, які вам допоможуть. Обирайте  лікаря, а не країну.

* Знайдіть лікаря, якому  ви зможете довіряти, і виконуйте все, що вам буде рекомендовано.

* Не шукайте причин, чому  це сталося, – кожен випадок  індивідуальний.

* На рак можна захворіти  у будь-якому віці: як в дуже  молодому, так і в старшому.

* На рак молочної залози  хворіють жінки, які не народжували  і які народжували і годували  грудьми.

* Знайдіть час один  раз на рік пройти УЗД чи  мамографію молочних залоз відповідно  до вашого віку.

* Не бійтеся обстежувати, бійтеся, що можете звернутися  до лікарів пізно.

* Рак це не  вирок, щасливий кінець буде!

 

Idea, style, photo: Taras Atamaniv